Подих твій

     Дихай часто від задоволення, дихай пришвидшено від страху, дихай спокійно - тільки дихай… Рослинам потрібен твій вуглекислий газ, а мені потрібна ти, тому дихай. Я можу дихати в такт з тобою чи тобі на противагу, подихом створити можемо симфонію, але для цього потрібен твій подих.
     Запотіває душа, коли ти дихаєш в моїх обіймах, цей конденсат сльозами може вилитись назовні, але ти дихай, хай називають це сльозою радості, це ж щастя - чути подих твій.В подиху відчути можна подив, в подиху відчути можна все. 

п.с.

так, він такий... Подих - це майже слова, просто його вимовляють мовчки, прикрашають поглядом чи прижмуреними очиськами, а тоді вже й не потрібно слів, тоді, коли ти розумієш запах тих кольорових думок, зрощених в садах її досвіду та фантазій

Ну й чого... скоро знову потепліє)

Ну та різне буває, на то людина є людина.
І людині є людина - це як сонце для землі.
Всі створені любити, хтось світити.
То на землі буває день і ніч.
Сонце ж завжди віддає тепло
Бо для того було створено воно.

І притаманні всьому зміни,
Землі крутитись кругом осі,
Міняти ніч на день і день на ніч.
Півкуля ображається на сонце і ховається у тінь.
Міняємо день на ніч і ніч на день.
Знов зустрічаємось, ділимось враженнями від сновидінь
Осінь, Зима, Весна, Літо.
Щось міняється циклічно, щось міняється без вороття

Та любов цвістиме вічно.

От така от фішка нашого життя.

і хай там як

слухаю файні пісеньки і тішусь і тішусь
від радості бішусь від смутку не кришусь
від стану до стану всупереч законам фізики
долаючи енергетичні рівні не стримую міміки
розбігтись спинитись розправити спину
приділити трішки часу на внутрішню дитину
ми всі діти сонця небом накриті
трішки плоті ноги в болоті долоні розкриті
зімкнути їх можем зловити момент
легендами стати заслужити сонет
проймають вітри кістки що душі не тримають
і відчуттями якимись знов накривають
зірвані дахи криті люди
і так завжди і так усюди
і ти і я
по різнму описуєм оте життя
але головне що вмієм
живем посміхаємось і не млієм

Ідеї та друзі

     Побутує думка, що не варто говорити про свої ідеї, варто мовчки їх реалізовувати. Я і згідний і не згідний з цим твердженням. Згідний з тим, що потрібно їх реалізовувати, а також переконаний, що варто ними ділитись.

Спробую зараз навести кілька аргументів:

1. Варто ділитись з друзями ідеями, особливо якщо вони з вас бють фонтанами. Інколи важко впорядкувати свої ідеї і часто вони губляться. Але якщо ви поділились ідеєю з другом то він вам обов'язково нагадає про неї, перепитає як просуваються справи. Інколи такі нагадування бувають дуже вчасні. Інколи вам може бути соромно, що хтось памятає те до чого у вас руки таки і не дійшли. Але ви освіжили в пам'яті ідею і знову маєте шанс її реалізувати.
Друзі - це такі собі, добрі нагадайки.

2. Варто ділитись з друзями ідеями, особиво якщо для реалізації ідеї вам потрібна команда. Розказуючи свою ідею і спостерігаючи за реакцією друзів, ви можете побачити і знайти своїх однодумців. Разом ваші зусилля досягнуть синергії і ви отримаєте чудові результати.
Друзі - це така собі, весела підтримка.

3. Варто ділитись з друзями вашими ідеями, вони дуже часто можуть вас не розуміти. Відповідно  будуть задавати вам правильні та інколи незручні питання. Не сприймайте це як образу чи нищівну критику. Це вам урок, підказки і допомога. Якщо ви не можете це пояснити просто і дотупно, значить ви самі ще в цьому не розібрались.
Друзі - це такі собі, цікаві "чомучки"

4. Варто ділитись з друзями ідеями адже вони не такі як ви і знають щось, чого не знаєте ви. Вони можуть підказати, що щось подібне вже існує, або таке вже хтось робив і провалився через певні причини і не варто на то тратити час.
Друзі - це такі собі, слушні інформатори

5. Варто ділитись ідеями з друзями, таким чином ваші думки сформують ваше коло спілкування. Ви побачите хто залишиться біля вас а хто піде іншим шляхом. Це природньо, що якщо ваша діяльність не співпадає з їхньою то вони відійдуть в сторону. Це не є погано чи добре, просто так є. Ви не зможете розвиватись якщо будете в колі людей які постійно спілкуються про теми які вас не цікавлять чи роблять те що вам не подобається. І все через те, що у вас в середині якесь не зрозуміле відчуття обов'язку. Не обманюйте себе. Життя іде і люди теж. Колись була тільки сім'я, потім однокланики з якими на випускному ви домовились, що будете бачитись завжди і не станете як ішні, не забудете один одного. Потім одногрупники з якими ви планували зустрічатись на постійіній основі, потім робочий колектив, потім інший робочий колектив, гуртки і так далі. Залишились тільки одиниці однодумців, решта людей пішли своїм шляхом. Та й погодьтесь, що фізично зі всіма бодай просто побачитись на кілька хвилин у вас не вистачить часу. Тому діліться своїми ідеями і бережіть тих друзів з якими, протягом уже стількох років, ви підтримуєте зв'язок.
Друзі - це такі собі, унікальні подорожуючі, такі ж як і ви. Кожен по своєму унікальний.

     Звісно я не говорю про ідеї які можна віднести до комерційних таємниць, чи ідеї щодо наукових винаходів які можна запатентувати (з ними потрібно бути обережнішими). Але ідеї ж вони такі, що якщо ти їх не реалізуєш то реалізує хтось інший.
     Бажаю всім вам, дорогі читачі, побільше реалізованих ідей. Можливо для когось вищесказане не буде ефективним а комусь стане в пригоді

     Тримайтесь гурту і продовжуйте залишатись індивідуальностями ;)

А ти цікава

Ти знаєш, як звучить бруківка з-під коліс,

А під дощем ховаєшся від зайвої уваги.
Про сіль ти знаєш не зі смаку сліз,

Живеш для себе і не використовуєш всі переваги.

Зірками вимальовуєш нові картини,

Скануєш настрій випадкових перехожих.

У тобі є щось від звичайної людини,

Та під звичайний опис ніяк ти не підходиш.

Тихо, щоб не розбудити

     Він легкою і неквапливою ходою, як по тонкій весняній кризі, проходив повз її такий солодкий та захоплюючий сон, сюжет якого просочувався сонними мікровиразами в реальність. Хай спить, в неї це виходить надзвичайно.

Якось так запашно і затишно стає від цих слів.

Кориця і Тибет: Коріандрова надія і сунична віраУплітаються у тіло...:

Коріандрова надія і сунична віра
Уплітаються у тіло теплим  мейнстрімом

Ксеня Половинкіна

Світанок

     Світанок... встає сонце - соковите, наповнене враженнями людей з іншої півкулі, наповнене теплом їхніх посмішок... напевне, саме тому світанок має здатність так класно пробуджувати зі сну... він має енергію тих, які пішли спати, які цілий день йому всміхались. Адже на сонце важко поглянути і не посміхнутись.... такий-собі енергетичний лист мешканців планети, які передають його з одної півкулі в іншу...

     Як заліз так і злазь. Ти так легко потрапив у халепу то чому ж так важко з неї вийти? Ти так важко добивався успіху то чому так легко його відпускаєш?
     Як заліз так і злазь... або не злазь. Питання де ти є і де ти хочеш бути.

     Кутики людських губ - неначе термометр їхньої душі. Правда, при мінус двадцять сльози не замерзають, а вільними потоками стікають по щоці - так лоскотно і так заспокійливо, особливо перша сльоза. При мінус сім душа шукає тепла, шукає тих, хто тепло зберігає в своїх обіймах, такі-собі людські термоси з добром та розрадою.
     Ці загадкові нуль градусів тепла... (чи холоду), цей релевантний стан душі, в будь-який момент може охолонути, або покаже по шкалі плюс сім. Плюс сім - це ніжний дотик іншої душі, це п'янкий голос, це терпкий поцілунок. Плюс двадцять два - це радість, наприклад від дуже приємного і неочікуваного сюрпризу, коли добре двом.
Але варто пам'ятати, що в цьому житті дуже легко закипіти. Тому інколи варто трішки остудитись, але не охолонути.
     Бережіться також різких перепадів температури.
     Ну і на завершення: любіть і поважайте один одного, тримайте сталу температуру по палаті :)

     Від бруківки до небес, повз стовбури дерев, між їхніми зеленими гілками. З-поміж кам'яних будинків, над похилими дахами, між перистих хмар.
     Від бруківки до небес, прямо і нікуди не звертати...